Та вдарила по личеньку
Свою рідну матѣноньку! —
Доню моя прелюбезна!
Не тілько-м тя годовала,
По личеньку-м тя не била. —
Мамко-ж моя старенькая,
Почом жесь мя изпізнала? —
Як тя баба в купѣль клала,
На груди ти искра пала,
И потому-м тя пізнала, —
Мати моя, мила мати!
Скидай з себе тіѣ лати
Возьми дорогіѣ шати
Будеш з нами пановати. —
Лѣпші моѣ ўбогі лати
Ниж дорогі твоѣ шати. —
Мамко-ж моя старенькая,
Чи будеш тут пановати,
Чи поѣдеш в рідні краѣ?
Я волѣю бѣдовати,
Ниж с тобою пановати. —
Слуги-ж моѣ тай вірніѣ,
Пряжѣт конѣ вороніѣ,
Везѣт мамку в єѣ краѣ. —
