14
Най ся они мене страхают, як я вийду на герц погуляти. —
Гей! поѣхаў на війноньку — сон головку похиляє —
Коникови ся по гривѣ постеляє. —
Ей! взрѣли немовільне Турки, прибѣгли, єго порубали. —
Слава тобѣ Боже! що ми єго дістали,
Тото він нас много людий збавиў! —
А він тогди собѣ припімнуў:
Тото мене моѣй мати слова споткали,
Гей, гей милий Боже! тото я ѣй не слухаў! —
Та не кажѣт моѣй мамѣ, щоя так марне загинуў
Але кажѣт моѣй мамѣ, що три барвѣ на рік бере,
На веснѣ зеленую, в осени чорненькую, а в зимѣ бѣленькую.
Ой йдут Козаки з війни — вийшла стара мати.
Свого сина виглядати,
Ей почєла-ся питати:
Всѣ пани з війни ѣдут,
Мого сина тілько коника ведут? —
Вона тому не звѣрила —
Ой! вийшла вона на могилу,
Подивит-ся у долину,
Всѣ пани з війни ѣдут,
Ей сина барву несут. —
Вона тому не вѣрила
