Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/71

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

51

8.

Просила кнєгинонька
Своєго братечка:
Братчику-ж мій любий!
Сѣдлай кониченька,
Ѣдь у чистоє поле
По стадо вороноє,
Зажени-бо єго
До зѣльника мого,
Ней зѣлє випасе
И на копитах винесе;
Конѣ моѣ вороніѣ
Витопчѣт зѣлє моє
Ней сє по минѣ не зістає,
Подружичкам на радости
Матѣночцѣ на жєлости;
Бо що матѣночка глєне:
А деж тото дитєтичко,
Що садило зѣлєчко! —


9.

Мовила, говорила
Ярая пшеницє:
Не подоба моя
У стозѣ стояти,
Але подоба моя;
У короваю розростати. —