Сторінка:Русалка (1866).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана


ЧИСЛО 1.

РО̂КЪ 1866

Льво̂въ, 1, Сѣчня.


Предплата выносить на ро̂къ 5 зол. на ½ р. 2 зол. 50 кр. на ¼ р. 1 зол. 30 кр.

Редакція помѣщева по̂д ч. 193 вѣсто.

РУСАЛКА.
Грошии̂ передплатни̂ посылаються до администраціи на руки Преподобного О. Онуфрія Зацерковного по̂дъ ч. 193 мѣсто.


ДЕ ВЫ?

Браты́ — товаришѣ по долѣ,
 Куды́ вы дѣлись, розбрыли́сь?
Чи й вы блукаєте вь неволѣ.
 И вы на муки оддали́сь?
Браты́ — това̀ришѣ озвѣтесь,
 Що васъ ві бдного не чуть?
Крепіться духоvь, да колітесь;
 Посередъ насъ великій путь.
Дорога насъ єще далека,
 Не швидко прійдемъ до коша̀,
Тернистый путь, а йти намъ треба,
 Не разъ заплаче ще душа̀.....
Брати — товаришѣ дивѣтесь,
 Вже наше сонце по̂дняло́сь.
И древо нами насаждено.
 На добро̂мъ грунтѣ приняло́сь.

Перебендя.

ДВ* СЕСТРЫ. Повістка. Щожъ бы вамъ такого цікавого, такого хо-<- рошого розказати, чи про давнину, про славну пе- ребуту, про лицарсысй діда та бучу и бурю —• а ноже про кривду віками нагромаджену наче за¬ каменілу , що еи ньші зовуть правдою ? Ой ніть, не туди нині звернулася гадка — я полюбив« приглядатися тихому, нееполошенону ходовн світа; поступови людей; я дивлюся окоиъ студенымъ, що не бажає ні бурі, ні крови, ні насилья бачити. Тому-жъ бдверну я лице бдъ того гамору и кри¬ ку, а загляну въ душу саму глубоко, чей найдеть¬ ся яка споминка перебути и пережита, щоби ста¬ да декому може въ хосенъ и науку.

Нинішня доба то вже и зовсімь запрягала наші голови, вона нпмъ якась тісна, не привітли¬ ва , мы бы ви хотіли одныиъ махомъ перестроите и перелицювати на свбй ладъ — а иезгадавио те и непытаемо, чому вона така? Може, нкъ бы зягля- йули троха назадъ, ноже, якъ бы спитали стершихъ людей, що бачили и колишнє и нинішнє,' може би и дечого дозналися, ноже бы и ие жаль було труда. < А тынъ часоиъ, зачіиг вы добудете охоты, ^ те учинити, я самъ непрошеный н непытаный зачну, •а вы, якъ лаеиа, слухайте. ^ Зъ давну вже, зъ молодыхъ еще літа, при- выкъ я на все, що не побачивъ, приглядатися, чо- ® ну воно таке и яащо воно Таке. Тожъ найперше и зачалися уваги ной звертати до ноеи родины, до ■< найблизшихъ' людей, 8ъ которыми я живъ и зъ И которыми сходився. А родина ноя, бачите, якъ у ^ насъ на Руси звичайно , не нала була, и можъ ^ було побачити по ніжь нею всякяхъ, и добрыхъ ^ и хорошихъ, а деколи и недобрыхъ и поганыхъ. в Ий ■ Що найцікавійнюго зъ уоіхь, то була дли иене родина нобго стрыя. Стрый семь, то бувъ чо¬ ловік« на виду хорошій, здоровенный мужчина, высокого росту, поважний, звичайне старосвіцького заводу — при тону такій добрый и привітливий 1 Було побачити его, якъ бнъ убраний въ киреі, въ жупані и въ золотбиъ поясі, въ высокбй шап¬ ці сивбЙ , оксамитом« наложенбй, выбравъ ся до церкви,, въ руці золочена палиця : то якось не оо волі поглянути иусівь кождый и поклонитися, а бнъ, наче усім« батько, витавъ и розговорювавъ, чи то старый ишовъ чоловік«, чи яка нала дітина; для кождого було въ него добре В МИДе СЛОВО'