Де татарва перейшла, там земля ставала чорна, як по саранчі — ще навіть гірше — бо нїчого: анї чоловіка анї скотини живої нїгде не було видати.
Татарска орда довго борола ся, доки перемогла войско полудневих руських князїв. Відтак Татари звернули ся і на північ. Тодї Москвичі (Москалї) стали боронити ся, але не довго. Татари побили їх лекше, як полуднево-руських князїв.
Але тепер показало ся, що інтерес полудневої Руси-України инший, а північної Москви знов инший.
Русь-Україна, хоть зразу мусїла піддати ся Татарам, та зараз і зачала знов з ними війну. А Москва піддала ся Татарам, тай не пробувала вибити ся на волю.
Русини-Українцї не любили самовладного панованя, а у Татарів мав „хан“ (так Татари називали свого володаря) необмежену власть над житєм і майном підданих.
У Москвичів (Москалїв) був той сам лад як у Татарів. Князь московский мав необмежену власть над Москвичами, — а „хан“ татарский володїв самовладно і Татарами і московскими князями.
Так то вже в тих давних часах видко було велику ріжницю між Москалями а Русинами-Українцями. Хотяй одні і другі називали себе давною державною назвою „руськими“, але вони одним народом нїколи не були, уживали окремої мови, мали у себе инакший лад, одні других не любили, а часто ворогували і воювали з собою.
Русини бачили, як Татари страшно знищили край, вирізали людий, Київ зруйнований оден раз Москалями а відтак ще й Татарами під'упав, так само під'упали инші княжі міста полудневої Руси, як Галич і другі, — вкінци Татари забрали береги Чорного моря там, де впливають рускі ріки, тай через те перервали торговлю із Греками. Татари
