гетьман не в силі був вивести лад с підчиненими; наконець почуваючи и пізнаючи свою неспосібність, він скликав козаків на раду під Корсунем и заявив, що не в силі управляти козаками, що Бог ёму не дав отцівського щастя и він тому хоче уступитись с світа: 6-го січня 1663 р. він постригся. Замість ёго дістав гетьманство, дорогою интриг и підкупства, Павло Тетеря, що був за Хмельницького переяславським полковником. Сей двуличний егоист думав тілько про своі користі и перше в Москві виставляв свою вірність цареви, а тепер стався сторонником Поляків, бо побачив сили по іх стороні. Він оженився з дочкою Хмельницького, Стехою, вдовою Данила Виговського. Се подружє дало ёму значенє и разом с тим більші грошеві достатки.
Лівобіч Дніпра Сомко добивався гетьманства. Золотаренко хотів то для себе дістати. Оден на другого писали вони в Москву доноси и в Москві не знали кому вірити. У Золотаренка явився тоді зручний и сильний помічник. Протопіп Максим Филимонов багато разів уже писав у Москву доноси про украінські справи и позискав у бояр довіриє; наконець особисто прибув у Москву и так умів підлеститись бояринови Ртищеву, що, принявши чернецтво, був посвящений, за впливом сёго боярина, на уряд єпископа мстиславського и оршинського під именем Методия и навіть назначений надзирателем митрополичого престолу, не зважаючи на те, що тоді ще жив митрополит Денис Балабан. Московське правлінє не хотіло признати Дениса в ёго уряді за те, що Денис яко митрополит киівський не хотів приймати благословеня від московського патриярха.
Вслід за тим явився третій претендент гетьманства: се був Иван Мартинович Брюховецький, колишній слуга Хмельницького, що став кошовим атаманом в запороській Січі. Він позискав чималу прихильність Запорожців и дістав новий, ще небувалий, уряд кошового гетьмана. Сей зручний и хитрий чоловік вибрав найудатнійші дороги для осягнень першеньства. З одноі сторони він писав у Москву дуже унижені письма и подавав надію, що як він стане гетьманом, то підчинить Украіну тіснійше московській власті; заразом він нахилив до себе и Методия. З другоі сторони Брюховецький заявлявся яко сторонник простих бідних козаків и посполитого народу. Ёму була зовсім спідручна така роля, тому що Запороже по смерті Пушкаря сталося прибіжищем тих, що не були вписані в реєстер, а хотіли бути козаками. Ёго запороські агенти россіялись по Вкраіні, настроювали народ в ёго користь, впевняли, що з ёго гетьманством настане загальне козацтво,
