вості, хто сам під ёго опікою рядився або допускався угніту. Московське війско мусило притлумити ворохоблю. Се спонукало Голицина негайно приступити до вибору нового гетьмана.
На другий день по зложеню Самойловича подали Голицину статі, після котрих має бути вибраний новий гетьман. Вони були в змислі давних статий. Козаки на сей раз старалися росширити права віддільноі самоуправи Украіни и просили, щоб гетьманови було позволено зноситися с чужоземними державами; сёго не прийняли. Землевладільці вимовляли собі право судити підданих и брати від них установлені приноси, казати ім возити сіно и дрова. Маєтності генеральноі старшини, заслужених знатних осіб, а також добра архиепископські, митрополичі и монастирські вольні від усяких війскових поборів. Таким способом змагалось пануванє нового панства, що грозило закріпостити народ. З московськоі сторони вставлена статя, що показувала напрямок зближити два народи: гетьманови и старшині вкладано обовязок лучити украінський народ з московським, як через вінчаня, так и иншими способами, щоб ніхто не говорив, що украінський народ гетьманського регименту (управи), и щоби Украінців уважали з Москалями яко оден народ.
Старшини, укладаючи статі, дали Голицину на догад, що вони виберуть гетьманом с поміж себе того, на кого він укаже. Боярин назвав Мазепу, котрий умів ёму приподобатися.
На другий день, 25 липця, роспочалася рада. Відправлено молебен в походній церкві, що була в шатрі. Винесли знаки гетьманського уряду и положили на стіл, накритий килимом. Боярин спитав зібраних козаків: кого бажають вони вибрати гетьманом?
Закричали: Мазепу!
Кільканайцять голосів, котрі не знали, що справу вибору рішили вже давно могучі люди, кликнули имя обозного Борковського, та прихильники Мазепи зараз іх заглушили.
Мазепу вибрано и потверджено, а Голицин дістав од ёго десять тисяч рублів на спомин. Бувшого гетьмана с сином Яковом вислали в Сибір. Другого сина Григория казнили в Сівску. Жінки Самойловичів лишено на Вкраіні и дано ім с царськоі ласки скупий прожиток з майна іх чоловіків.
Майно Самойловича списано: половину взяли для государя, половину дали до війскового скарбу.
