подіях здаватися на волю божу, він перше всёго став на точку морально-богословську: „Господь благий; ще не сповнилася міра безправя музульманського; Бог вижидає звороту з иншоі сторони; Бог, котрий єсть проводирем морального удосконалена християн, уважає потрібним для пас самих держати над нами сю пугу; Бог хоче витрібувати витревалість християн у вірі: чи будуть вони ему служити, як будуть в неволі, и чи так послужать, коли стануть вольними? Як колись держав він Асирийців замість булави над Израілем, так тепер держить єресь могамеданську наче булаву над християнами, щоби християне, дізнаючи лютості від невірних, прибігали в страху до свого Творця с покаянєм, бо проживаючи у холодочку, просторі и „властопитаніи“, люди забувають Бога. Та крім сих причин Галятовський замічав ще, що християнські володарі не тілько не можуть згодитись між собою и стати одностайно против ворогів Христових, але ще „ханів, атаманів, царів бісурманських, мурз іх и инших живих и здорових запомагають“.
Галятовський споминає из старого завіту божу заповідь про вигублене хананейських народів и порівнуе з непослушними жидами християнських володарів, що ласкаво обходяться з музульманами: „тому — кінчить він — Бог на самовластців и володарів вельми гнівний.“ Тут повторяється також наука про кріваву нетерпимість, котра такими різкими чертами виложена „в Месиі“ против Жидів. Московському государству повинно було дістатися при тім, хоч Галятовський об нім не згадує: в московськім государстві було більше могамедан, як у якій иншій християнській землі, и іх не прослідували, не вбивали.
„Орел“ в спорі з „Лебедем“ доказує ёму, що могамеданство не тілько держиться на світі, але ще шириться и багато народів ёго приняло. Які ж сёго причини? питається автор. „Лебедь“ дає пояснене, що могамедане мечем ширять свою віру, а „смерть отъ меча люта страшна человѣкомъ, приневоляетъ ихъ къ принятію алкорана.“ Багато й се помагає музульманству, що Могамед позваляє тілесні роскоші и обіцяє іх своім прихильникам в царстві небеснім: „понеже къ грѣху тѣлесному всѣ человѣцы отъ прирожденія склонны зѣло.“ В могамеданстві, замічає Лебедь, всё зрозуміле, всё близьке чутливому чоловікови: закон же Христовий „непостижимыя разуму вещи сказуеть.“ Число могамедан, після слів тогож „Лебедя“, більшає тому, що іх царі мають звичай, замість данин, зберати дітий християнських и віддавати іх „учитися прилести магометовой"; сі останні ціле житє своє опісля іі прихильні; наконецъ люди, що допустилися якого переступу
