з Туреччиною. Козаки добре знали про те, як Турки поводять ся у васальних державах — Молдавії та Волощинї й нїчого путящого не сподївались для України. Лїцитация господарських посад, доля й саме життє господарів залежить цїлком від примхи султана, єго визірів та стану партий, що баламутили у сералю, який був широким полем для викрутнїв, підкупу й доносів; претенденти за гроші все шукають влади у Цариградї; Турки все встрявають у внутрішнє кермованне краєм; турецькі паші та залоги стоять по рувіунських фортецах; данина та податки збирають ся, як Бог на душу положить, на останку Турки майже щорічно вимагають зазброєного континґенту на поміч собі, як йдуть війною проти християн, — ось що, бачили козаки у наддунайських князївствах, яко зразок васальних відносин до Порти. А як додати до сего ще вікову ворожнечу до Турків, що розвинулась серед української людности, й через релїґійну відразу до мусульман, й через довге сусїдське ворогованнє, то з першого-ж погляду стає очивидячки, що встановити такі як слїд й більш менш довгочасні відносини межи Україною й Туреччиною, се річ неможлива. Але піддатись під Туреччину було на який час користно, бо инакше й не можна було західній Українї викрутитись з того становища, у яке її поставила Андрусівська умова. Тут уся користь була у тому, що можна було оминути сю умову. Ходило те, щоб Турки примусили Формальною умовою відцуратись від України, а тодї знов можна буде пристати до Росиї. Росия, бачте, відмовилась від України на користь Польщі, а що до Туреччини, то Росиї нїчого не обіцяла. Природженна відраза народу до Турків та вороговання Росиї до них ставали вже порукою, що така комбінация вийде на добре. Справдї, дальші події ствердили можливість такого мірковання, хоч за те, що єго виконано, довелось заплатити дуже дорого.
З кінцем 1669. р. до Дорошенка прибув султанський чауш з оповісткою, що султан приймає єго у підданство. Перше вражіннє, яке справила ся звістка в народї, було найважче. Коли Дорошенко виголосив перед козацькою старшиною на радї, що зібралась у Корсунї, про те, що прибув чауш й він зложив умову з Портою, то всї одностайне виголосили своє обуреннє й гетьман ледви встиг вговорити полковників, щоб вони допустили чауша на раду. Нарід ще більш обурив ся, — одні
