повідає тому значінню, яке ми надаємо новій, цілком активній школі. Цей новий характер школи не вигадано тим чи иншим наказом, ні, така школа передбачалася ще в неясних рисах на протязі історії в школах філантропістів, вона виринала з промов Лютера, який просто казав, що в початковій школі учні мають провадити такі ж праці, які вони роблять у себе дома. Тепер, з розвитком дитячої психології, діяльна школа має певний грунт, на який вона може опертися так само, як і на соціальні потреби сучасного життя. Вже наприкінці епохи Відродження в XVI віці пролунали слова Монтеня: «Мій учень має не стільки заучувати свою лекцію, скільки виконувати її, діяльно приймаючи її.» Великий Коменський у своїй Дидактиці вимагає, щоб учень умів працювати так, щоб одночасно поліпшувались і мова, і розум дитини й її руки. Він настоював на тому, щоб викликати активність, енергію самого учня за для його праці, викликати в нім живе почуття реального знання. Філософ Локк висловлюється дуже просто, що привчити учня до міркування можна лише фізичними вправами та ручною працею. «Кожний учень» — каже він, «мусить уміти працювати, як селянин, а думати, як філософ.»
В кінці XVIII віку по всій Німеччині та Чехії поширилися ремісничі школи: Базедов у своєму величезному «філантропіні» заводив ручну працю не лише, як господарський елемент, а спеціяльно для виховання дітей та їх здоровля. В 1804 році педагог Блоше висловив майже такі ж певні погляди на значіння праці, які ми чуємо й від сучасних педагогів. «Виховання» — каже він — «му-
