ла не перетворилась, при недбалому розумінні її, на звичайну промислову професійну школу, щоб учителі ніколи не забували, що праця не є остаточна мета, а лише метод для виховання й навчання, який найкраще розвиває всі здібности дитини. Завдання діяльної школи не в тому, щоб випустити доброго тесляра або слюсаря, а в тому, щоб дати дітям змогу своїми фізичними силами ознайомитися з усіма потрібними в житті знаряддями.
Колись Столпянський у Харкові та в Петрограді організовував вечорові заняття столярством для учнів гімназій, і ця фізична праця давала приємний спочинок після пасивно теоретичних годин, які учні просижували в гімназії. Відомий анатом педагог Лесгафт, коли до нього приводили на пораду дуже знервовану та вередливу дитину, радив посилати її на роботу до знайомого столяра, і спокійна послідовна праця доводила дитину до рівноваги й викликала волеву витриманість рухів, а далі вже й настрою.
Але такі однобічні корективи в вихованні не відповідають сучасному педагогичному принціпові, по якому вся праця, вся діяльність учнів мусить бути пройнята спільними завданнями, звязаними з цілим напрямком навчання й виховання. Для утворення такої нової школи мусять бути добре підготовлені вчителі, і в цій підготовці мусять узяти участь і державний Уряд і сама Учительська Спілка, однаково в цій справі зацікавлені. Можна накреслити для цього три шляхи, які б піднесли в учительстві розуміння сучасних педагогичних вимог і докладного ознайомлення з практичним переведенням їх
