Дитина малює самі каракулі — символи, в яких тільки вона сама добачає свої власні уяви. 2) 5–10 літ. Дитина накидає де-кільки сміливих рис для цілого малюнка, потроху зазначає відносини між ріжними речами — хата, дерево, людина, кінь. Тут вона вже може давати де-які ілюстрації до тих простих казочок, які їй оповідають. Це період найвищого розвитку малярського уявлення. 3) 10–15 літ. Втрата ілюзії — дитина починає розуміти всі хиби свого малюнка, губить наївну віру в свої вирази. Тут вона або закидає малювання, або — почуваючи в собі хист — шукає науки, певної техніки. — Ці спостереження, може, і не цілком правдиві задля всіх дітей, проте дають нам деякі вказівки щодо метода навчання малювання. Тут треба цілком відкинути традиційні засоби навчання на гипсах, на мертвих зразках; навпаки — треба довший час не втручатися в малювання дитини і дати їй повну змогу малювати відповідно своїм уявам, поволі, відповідно розвитку її мишлення. Добре, не корегуючи малюнки дітей, малювати разом з ними, чи то на папері, чи на класній дошці. Шляхом безпосереднього переймання при цьому й передаються деякі технічні засоби. Малюнок дитини тоді стає справді її графічною мовою, якою вона наївними лініями переказує свої думки, своє почуття й вражіння. Психолог Сюллі, порівнюючи велику кількість зразків дитячих малюнків, каже: «На жадному щаблю дитячого малювання немає і натяку на справжнє мистецтво, але воно в ньому є, бо тут працює не лише інтелект і виявляються не лише певні уяви, а само уявлення, і малий маляр справді на деякий час стає
