повозів, най буде навіть драбинястий віз, коб лиш туди заїхати — ляментував подорожний.
Жид на хвилю задумав ся тай каже:
— Коли пан грабя можуть на якій будь фірі їхати, так тут у нас є такий жидок, що клоче возить, тільки тамтого тижня конина згинула то не знаю чи вже купив другу. Але як він не поїде то вже нїхто другий не поїде.
Бідний подорожний мусїв згодити ся і на таку пропозицію тай казав післати за жидом. Сей на нещастє купив уже другого коня та згодив ся завести пана грабйого до Бідович за 5 риньских. Не гаючи часу всїли оба на поломану дринду та виїхали з місточка вдоволені моцно оден з другого.
Та вже за місточком дорога під гору щей до того так стрімка, що конина не годна була анї руш витягнути. Жидисько цмокав та цмокав а вкінци злїз з дринди та грубим кінцем бичівна почав обкладати бідну худобину.
Сего однак наш подорожний не міг вже нїяк стерпіти. Він належав до товариства охорони зьвірят, тому підняв свій парасоль грізьно в гору та закричав до перепудженого жидка.
— Лотре оден, видиш, що твоя конина сама шкіра і кости, вона не в силї потягнути такий тягар а ти ще єї бєш! Де твоє сумлїнє драбуго!
