затверджує Переяславські Статті, котрими гетьман Богдан Хмельницький заключив федерацію з Москвою. Значить: Переяславська умова існувала правно дальше та була важна навіть по російським законам — хоч її Росія не виконувала. Сего якраз хопились французи, розумуючи, що, признання Францією гетьманської України, остаючої у звязи з царатом, не є „розбором” Росії а лиш приверненням в життя Переяславського договору.
Виходить з того, що і французи не дуже то журились за дійсну цілість Росії, а шукали викруту, як їм признати українську державу. Що Антанта готова була признати Україну як державу „федеровану” з Росією, се ствердили скілька разів представники Антанти. Ствердив се також іменем Злучених Держав Америки секретар стану при Вилсоні Лансінґ, (в 1920 році у Парижі), коли в него були б. посол австрійського парламенту і член західно-української Укр. Нац. Ради д-р Теофіл Окуневський та посол Укр. Нар. Републики (від Петлюри) в Лондоні, Олександер Марґолін. Якраз отеє правне становище Антанти гетьман бажав визискати в сім тяжкім падолисті 1918 році. — На жаль, українська анархістична інтеліґенція не дала йому скінчити його діла, але повалила і гетьмана і Україну — і себе самих…
Коли осьтак гетьман заявляв „федерацію” лиш на словах і то з мусу лишень, то натомість були в нас інші федералісти таки з засади, з переконання а до того федералісти на ділі. Були ними якраз ті, що кричали та кричуть ще до нині, що гетьман „федераліст” — себто українські соціялісти.
Звісно, що Українська Центральна Рада, котра складалась з самих соціялістів, вперто держалась федерації а так само обстоював її бл. п. Михайло Грушевський. Се було згідне з їх соціялістичною теорією „федерації робучого народу всего світу”. За сею теорією загубили вони здоровий розум. Самостійність України вважали вони „буржуазною вигадкою”, якої „робучому народови” не треба. Таких поглядів були тоді Винниченко, Микита Шаповал, Мартос, Петлюра, Грушевський і вся їх соціялістична причта. Навіть коли вони заключили союз з Німеччиною і Австро-Угорщиною, то і тоді ще лиш „з жалем” проголошували самостійність.
Чиж опісля знов не годились Винниченко і Грушевський на дійсну таки федерацію (не лиш на словах!), коли порозу-
