нациєю, коли вона єсть заступником українського народу, єдино-сьвідомою частиною української нациї, то стерно національного корабля належить ся їй. Годї через те казати, нїби маса українського суспільства не має нїчого спільного з остатньою формациєю своєї інтелїґенциї — українська інтелїгенция єсть само суспільство у мінїятурі, стремлїння суспільства се стремлїння інтелїгенциї, пориви інтелїгенциї — се пориви й сімпатиї цїлого суспільства.
А коли так, то ми стаємо око в око з питаннєм: „Коли українська інтелїгенция є, коли вона заступник суспільства, коли вона бореть ся, то чому ми не чуємо про сю боротьбу, не бачимо наслїдків її і навіть нїчого не відаємо й про те, за що власне бореть ся та нова інтелїгенция?“
Годї ось тут докладно відповісти на всї оті питаня. Одно можна сказати, що первозвістника сучасного полїтичного українства — Шевченка не зрозуміло анї його власне поколїннє, анї поблизькі до нього. Коли Шевченко своїми стражданнями й смертю осьвятив шлях боротьби за волю полїтичну, національну та економічну українського народу, то поблизькі до нього поколїння з так званого українофільського табору на своїм прапорі написали: „Робім так, щоб нїхто, нїколи, нїгде не бачив нашої роботи!“ Сї поколїння „білих горлиць“ своїм псевдо-патріотизмом деморалїзували цїле укра-
