так і не диво, бо сліпому що? — скачи, бо рів! Він і скочить, та в дуб головою… Хіба старі пан-отці свого не цураються; та й на них добрі сільця понаставляли; ще не так на самих, як на їх дітей.
О. Гервасій вчився по псалтирі і вийшов пан-отцем простим, людяним, почувався українцем і держався старосвітчини; та не знав більше світа, що в вікні. Росолинський, загнуздавши його, і сам того не тямлючи почав огульну роботу: то на се, то на те подивляться в розмові; то на світ, то на світові потреби сьогочасні, й більше, й більше; звели й на дітей.
— А що, xięże, — почав пан, чи ви учите своїх дочок? Я не знаю.
— А як же? вчу: старша вже по книжці молиться, корови доїть, а їсти як зварить, то не від'їсишся!…
— Ха-ха-ха! — почав пан. — То панна Ма́рія корови доїть, їсти варить? Ха-ха-ха! То се в вас наука?! Та се тільки мужикам пристало; а ваша дочка панянка, — як таки можна!…
Як на шпильки посадив бідного пан-отця; зчервонів неборок і каже:
— А доїть моя дочка корови, і вівці навіть доїть, й їсти варить… Ге! — додав — ви не знаєте, мосці-пане, що моя дочка права рука в попаді! Навіть і за мене інде справиться. Як стане роя збірати, то наче зуби з'їла в пасіці… Добра дитина!
— Ха-ха-ха! — й знов засміявсь пан, — рої збірає!… хиба в вас пасічника нема?
— Та нема-ж!
