Ціла низка виходить заходами Київської Громади популярних книжок, що мали на меті якусь практичну потребу, а насамперед дати народові в популярній формі відомості з тієї чи иншої парости знання або просто хорошу й цікаву, між иншим і дитячу, книжку. До цієї серії належать: поновлене видання популярної космографії „Дещо про світ божий“ (1874), „Розмова про небо та землю“ (1874) й „Розмова про земні сили“ Іванова-Комарова (1875), „Що робиться у воздусі і що з того треба знати землеробу“ (1875) та „Як розпізнати ґрунт“ (1876) Горбунова-Реви, „Про звірів“ (По Брему) Яструбця (Хв. Вовка, 1876), „Ліки своєнародні“ Ст. Носа (1875), „Про хвороби і як їм запомогти“, „Про холеру“ (1875), „Як тепер одбуватиметься воєнна служба“ М. Троцького (1875), „Про кари, до яких присужують мирові судді“ (1876), „Про українських козаків, татар та турків“ М. Драгоманова (1875), „Перші Київські князі“ (1876), „Татари і Литва на Україні“ (1876), „Унія і Петро Могила“ (1875) Ів. Левицького, „Дітські пісні, казки й загадки“ Лободовського (1876) і т. и. Це був тільки початок широкого популярного видавництва, яке існувало тільки несповна три роки (1874–1876) і припинилося в самім розцвіті праці, наготовивши чимало книжок, яким вже не судилося побачити світу. Так, мені в рукописах того часу доводилось бачити — третю книжку „Розмов“ Іванова-Комарова, що давала популярну соціологію, надзвичайно гарно складену фізіологію („Як живе тіло людське“) Г. Стрижевського і ин. Все це підпало вже під новий заборонний закон і не встигло вийти з-під друкарського станка.
Ці недовгі роки національної одлиги багато дали здобутків і в ділянці науки та художнього письменства: Рудченка Ів. — згадані вже Казки (1869–1870) і „Чумацкія народныя пѣсни“ (1874), Антоновича і Драгоманова знаменитий корпус історичної пісенности — „Историческія пѣсни малорусского народа“ (1874–1875), Драгоманова — „Малорусскія народныя преданія и разсказы“ (1876), Левченка — „Опытъ русско-украннскаго словаря“ (1874), величезний матеріял в „Трудах этнографическо-статистической экспедиціи“ П. Чубинського сім томів (СПБ, 1872–1878) та в двох томах „Записокъ Юго-Западнаго Отдѣла“ Географічного Товариства (1874–1875). З красного письменства бачимо також цілу серію творів Ів. Левицького, М. Старицького, О. Федьковича, — і знов же чимало творів, як „Хіба ревуть воли, як ясла повні“ П. Мирного або „Причепа“ Ів. Левицького, що були вже навіть дозволені цензурою, але на довго зникли з обрію українського читача в Росії.
Така була коротка, але надзвичайно плідна діяльність видавнича Київської Громади та її поодиноких членів у 70-х роках. Її з історичної перспективи можна вважати за блискучу сторінку в історії української книги, надто взявши на увагу становище друкованого слова взагалі в тодішній російській провінції. Київ тоді був чи не єдиним з провінціяльних міст, що розгорнув таку широку культурну роботу, яка звернула увагу на себе не тільки в центрах, але й за кордоном, скрізь викликаючи спочуття і здивування. Почав уже був вироблятися тип української популярної книги — удосконалені що-до змісту „метелики“ 60-х років; чисто літературна творчість усе ширше захоплює життя і опріч оригінальних творів дає вже й зразки перекладної роботи (М. Старицький). Рівняючи до цього досить широкого розмаху громадської літературно-видавничої діяльности в Київі, здобутки на тому полі поодиноких людей у самому Київі й инших містах лишаються далеко на задньому плані і мають розпорошений, несистематичний вигляд. У Київі по кілька книжок видали книгарі:
