Серед біографичних джерел про нашего Кобзаря безперечно на одному з найперших місць треба поставити його щоденні записки — „дневникъ“, який поет завів напередодні свого визволення, записуючи про останні дні неволі й перші вражіння свої, коли впивався волею, новими місцями, зустрічами з старими знайомими й новими людьми, то-що. Мало не цілий рік, од 12 червня р. 1857 і до 20 травня 1858 р. день за днем одбився в цьому щоденникові. Як записки всякої великої людини, він надзвичайно цікавий, але цікавість до його ще побільшиться, коли згадати, в який саме час і яким способом його ведено. Час, як знаємо, був надзвичайної ваги в Шевченковім житті. Живцем похований цілих 10 років у мертвому степу, за Каспійським морем, серед пісків та солонців, поет знов прокидається до людського життя, оживає, воскресає духом, — і надзвичайно приваблива вже просто з психологичного погляду картина розгортається перед нами, коли ми ступінь по ступіню простежимо це повільне одживання міцної й дужої індивидуальности, це воскресення з мертвих геніяльного поета. З другого боку, самий спосіб записування Шевченком своїх переживаннів ще підіймає вартість його щоденника. Перед нами твір, якому рідко можна зустріти рівного — по
