Справа народньої освіти раз-у-раз буда живою актуальною справою в історії українського національного відродження. Українство, що во їм'я народу зародилось, з ім'ям народу на устах ширилось і розвивалось, не могло, певна річ, забути й занехаяти однієї з найпекучіших потреб народнього життя — щоб народ свідомими очима дивився на світ божий та на природу й стосунки людськії. З другого боку, історичні традиції українського життя, як от просвітна діяльність давніх наших брацтв, широке росповсюдження народньої освіти в XVII–XVIII віках, цілі фаланги селянських шкіл, мандровані вчителі і т. и. — все це ще більш привертало українських діячів до народньої освіти, зв'язувало український національний рух насамперед з рухом просвітнім, з бажанням дати народові світло знання та науки. Ця перевага просвітніх заходів виявляється вже в перших спробах тих національних организацій, що виникли були на Україні новішими часами. Згадуючи про такі организації, насамперед доводиться спинитись на замірах голосного й незабутьного в нашій історії Кирило-Мефодієвського брацтва, що зібрало в собі найкра-
