це, знов кажу, не розгорнулось ще уповні. Думка поетова блукала ще в первістній невинності, не здужаючи зв'язати окремі факти в цілу систему й знайти загальні причини цікавих йому тоді подій.
Та прудко збігали літа, стрілою пролітали, забіраючи з собою багато дечого у людини й додаючи натомісць досвіду, — „і я прозрівати став потроху“, каже Шевченко в поезії „Три літа“, яку взагалі можна вважати за поворотний у світогляді Шевченковому пункт. Найбільше прозрів він, коли вернувсь на Україну й знову віч-на-віч став із своїм смертельним ворогом — неволею, отим кріпацьким ладом, що милійони жертв держав у своїх цупких пазурях. З одного боку, картини кріпацького лиха, з другого — ті розмови щиро-дружні, на які потай миру сходились у Київі братчики, не одне досі темне питання освітили Шевченкові, не одній несвідомій думці певний проказали шлях, і вже діло поета було добрати їм блискучої поетичної форми, перелити в огневе словой гострими стрілами послати в ворогів одвічних добра і правди. Муза Шевченкова, мовляв Куліш, „запротестувала з усією енергією своєю проти ледарства сильних мира сього“; з-під пера його, не лічучи дрібніших перлин високої лірики, один по одному виходять такі достиглі з громадського боку твори, як „Чигирин“, „Єретик або Іван Гус“, „До живих і мертвих“, „Кавказ“, „Невольник“, „Наймичка“, в яких надзвичайна краса форми тісно сплітається з глибоким змістом в одну неподільну цілість. Світогляд Шевченків шириться, міцнішає, переростає всякі умовні межі, і хто зна, де б спинилась була творча сила Шевченкова, як би не спіткала його відома
