Маю ніжки — не ходжу, |
Голова в мене чужа, — |
— Мамунцю, любите слухати казки?
— Авже ж, моя дитино.
— Чи хочете, щоб яку оповіла?
— Добре, оповідай лише, буду дуже радо тебе слухати.
— А чи справить вона вам приємність?
— Певно, моя дитино.
— Але вона зовсім недовга....
— Оповідай лише!
— Була собі раз… пляшка на воду… й я її розбила…
Лев зібрав усіх звірів і оповістив їм, що дасть нагороду тій матері, в якої дитина найвродливіша.
Зібрались. Кожна мати думала сама собі, що їй припаде нагорода.
Разом із иншими принесла й малпа своє манісеньке кирпате малпенятко. Обличча в його було голе і все в зморшках.
Лев і всі звірі почали глузувати з малпенятка.
Тоді малпа промовила: „Не знаю, з чого ви глузуєте! А мені здається, що моя дитина найкраща за всіх“.
— Синашу, піди стовчи пшона на кашу!
— Ох, мамо, ноги дуже болять!
— Синашу, йди їсти кашу!
— А де ж, мамо, моя ложка велика?
