26. ХТО ВОНО?
Мале, забавненьке воно:
В дворі гуляє — в смішки грає,
Або підійде під вікно,
Стоїть і хлібця дожидає.
Буває, із двора чкурне, —
Ловить його — смішна робота,
Або дивується, дурне,
Що перед ним нові ворота.
|
Про його добренькі слова
Людськая приказка мовляє,
Що як ласкавеньке бува,
То від двох маток ласку має.
Колись то запряжем бичка
І привезем гостинців санки:
І маслечка, і молочка,
Або ще й сиру і сметанки.
|
„А ті ж гостинчики кому?“
Цікава дітвора спитає;
Або мені, або тому,
Хто цю загадку розгадає.
27. ЧЕРЕДА.
Згасає сонце за горою,
Спадає спека; сиза мла
Уже завісою легкою
Над синім лісом полягла.
|
Біжить з гори до водопою
Скотина, — довго не пила;
Біжить і хмари за собою
Густої куряви зняла.
|
Біжить… реве… Слідом за нею
Летить смуглява дітвора,
Щаслива долею своєю.
28. ЩО КОМУ.
Жили на однім подвіррі кіт, півень, собака й цап. Увечері, було, ото зійдуться всі до ґанку й починають гомоніти лагідненько про всякі справи. От тільки на однім не погодились вони: „що найкраще у світі?“
