Лежить чоловік у саду під яблунею, а надворі дуже душно — пече, аж в'ялить. Чоловік і каже:
— От добре було б, як би оце яблуко впало просто мені в рот саме!
А жінка:
— І хочеться ото тобі говорити в таку спеку!
Лінивий у своїй хаті змокне.
Не візьмешся за роботу, робота сама не зробиться.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.
Умер у Катрусі батько, вмерла й мати. Зосталася Катруся сиротою. Не було кому Катрусю годувати, не було кому про неї піклуватися, не було де їй жити. Тільки й було в неї рідні — дядько та тітка. Та й вони були дуже вбогі, не завсіди мали що їсти. Але дядькові жалко стало дівчинки, він і каже своїй жінці: „Візьмемо Катрусю до себе“. А жінка одказує: „Нам і своїх дітей годувати важко. А як візьмемо ще й її, то вже й соли не буде за що купити, не буде чим і борщу посолити“. Дядько подумав, подумав та й каже: „А ми його й без соли їстимемо“. І тітці стало жалко сирітки.
Так вони й узяли до себе Катрусю.
