Другий закид словникові Б. Грінченка той, що він мало розроблений, що він надто нотаційний, надто фактичний і тому неповний, наприклад, у подаванню доконаних чи недоконаних форм дієслова, а також вивідних префіксованих граматичних категорій. Справді, з цього боку словник В. Даля являє собою зовсім повну аж до неприродности картину: коли єсть ходить — хаживать, то при потеть Даль дасть в аналогії й пачивать, а коли єсть потить (дійсн. сп. — кого; коня, напр.), то Даль подасть: «Можно сказать и пачивать»; коли жива мова давала Далеві слово сыкать, сыкнуть (шикать, закричать цыц), то з префіксом «по» він дасть увесь ряд видів дієслова, не оглядаючись на потвердження в живій мові; отже: посыка́ть, посыкивать, посыкать, посыкнуть, і вивідні категорії — посычка, посык, посыка для дії або стану від значіння цього дієслова, а тим часом жива мова для посычки дає значіння инше, а власне — удар. Таким чином, словник Даля містить в собі величезну силу вивідних теоретично можливих слів, але фактами, живим свідоцтвом не потверджених. Отже за прикладом Даля і Б. Грінченко міг би на основі означених функцій частини слова, префікса й суфікса, розробляти свого словника таким способом, що маючи слово хитати, хитнути, з цілим правом розмістити в словникові вихитувати, вихитати вихитнути, відхичувати, відхитати, відхитнути, дохитувати, дохитати, дохитнути, захитувати, захитати, захитнути, нахитувати, нахитати, нахитнути, надхитувати, надхитати, надхитнути, перехитувати, перехитати, перехитнути, підхитувати, підхитати, підхитнути, похитувати, похитати, похитнути, при…, про…, роз…, с…, повихитувати, повідхитувати, позахитувати, понахитувати, понадхитувати, поперехитувати, попід…, попохитати, пороз…, посх…, до цього всі страдальні на ся, далі повиводити причасникові форми вихитуваний, вихитаний, вихитнутий, відхитуваний, відхитаний і т. д., і т. д. віддієслівні речівніки — вихитування, відхитування, захитування, захитання, розхитування, розхитання, вихит, відхит, дохит, захит і т. д. Річ ясна, що тоді словник Грінченка був-би ще с-так великий, як досі, і йому не смілося-б нічого закинути що-до «неможливих» слів. В нього бачимо инше: він подає, наприклад, дієслово вистромити тоді, коли в нього єсть ілюстраційний чи, краще сказати, виправдальний приклад з народніх уст чи з літературного джерела, і може не подати зовсім звичайної для кожного з нас тепер форми недоконаної вистромляти, коли в нього доказового прикладу нема; знов же таки, маючи приклад, Грінченко подає, припустім, те саме вистромляти і може не подати тотожної форми, инакше суфіксованої, — вистромлювати. Це пояснюється тим, що Грінченко стояв пильно на позиції нотування фактичного стану тодішньої нашої мови і базувався на своєму доказовому чи ілюстраційному матеріялі. Нечасті в нього вивідні форми страдального стану без прикладів диктуються зовсім ясною як день природністю цих форм. Отже маємо в Грінченка тільки висотатися — два значіння і один приклад; тим часом уже тепер для кожного ясно, що й без жадних потверджень можна сказати висотувати, висотати (нитки), висотуватися і додати нові значіння з таких фраз нашої живої мови: «Жили висотала з себе» в Коцюбинського чи в Стефаника — «Прийшов додому геть висотаний», а також — «Це не робота, а висотування нервів». Очевидно, при потребі можна з даного чи
