иншого матеріялу, що розгортає перед нами справу на всю широчінь і в її навіть інтимних подробицях. До переслухання цих німотних, але найправдивіших свідків, що з фонографичною ясністю одбили на своїх плитах-документах справу, ми тепер і перейдемо.
Справа з українським словником, що її переняла на себе Київська Громада ще в 60-х роках, при кінці XIX в. зайшла була в якийсь глухий кут. Ніякій иншій справі не надавала мабуть Громада такої ваги, ні на яку не витрачала стільки часу й праці та енергії. По мемуарах та листуванні тодішніх діячів повно маємо згадок про діло, яким по справедливості пишалась Київська Громада, але ті ж таки документи ясно показують, що справа поставлена була ненормально і тому де далі все більше заплутувалась. Нарікаючи па штучність мови у новіших (тоді) письменників, Драгоманов, напр., писав до В. Навроцького: «Тут не може помогти ніщо, як видача словаря і граматики чисто народньої мови і рядом з ними наукової хрестоматії літературних пам'ятників од Нестора до XVIII в. (тут-то горе наше, — завважає в дужках Драгоманов, — що не маємо ні того, ні другого, ні третього»…). Цю «біду» Драгоманов поясняє в першу голову «дилетантизмом»[1] заінтересованих людей, запитуючи на иншому місці: «…Коли ми словарь подамо?!.. Ну, та хоть би те, що є, не ховали»[2]. Це писано на початку 70-х років, але і десять, і двадцять років по тому картина мало змінилася. Що власне, як не образ типового дилетантизму, подає пишаючись навіть С. Шелухин у цитованих згадках, малюючи іділію, як студенти, не підготовані і малотямущі, «приносили картки з виписаними словами, перечитували й виправляли(?)», як хтось «давав карткам лад», а инший хтось «переписував»? Серйозна словарна робота, ми знаємо, так не робиться. Так можна лиш назбірати нехай і кілька скринь випадкового, не перевіреного, не повного, а тому хоч і цінного, та до вжитку мало придатного матеріялу. Це й виявилось незабаром, скоро довелося з тим матеріялом вийти перед люде. Спробу було зроблено і досить бучну. В кінці 1895 р. «Кіевская Старина» в своїй оповістці про передплату на 1896 р. писала між иншим: «Получив разрешение напечатать составленный под редакцией В. Науменка и Е. Тимченка «Малороссійскій Словарь», который в полном виде займет более 100 печатных листов в 2 столбца, редакция «Кіевской Старины» рассчитывает в течение 1890 года выпустить в свет 1-й том этого словаря об'емом до 25 печатных листов. Этот том составит бесплатное приложение для подписчиков журнала «Кіевская Старина» в 1896 году»[3]. Я живо згадую, яку сенсацію зробила ця обіцянка серед нас, тодішніх молодиків, що жагуче вишукували всяку навіть дрібничку, яка живущою водою скроплювала, підсилювала й зміцняла наше українство. А тут — свій
- ↑ Студинський К., акад. — Переписка М. Драгоманова з В. Навроцьким. Збірник «За сто літ», кн. I, Київ, 1927, стор. 108. Завважу, до речі, що надруковані тут листи Драгоманова, зле відчитані, аж рябіють од помилок, очевидних для всякого, хто хоч трохи знайомий з особою та ідеологією Драгоманова.
- ↑ Там само, стор. 123
- ↑ «Кіевская Старина», 1895, кн. XII, перед текстом.
