мували роботу редактора, знижали можливості. А проте все ж треба зазначити, що закінчення Словника української мови було на той час подією, якої затушкувати не могли навіть голосні політичні події 1905—1906 р.р. І тому, що ця подія сталася, причина полягає насамперед, що́ б хто не говорив собі, в особі редактора.
В умовах тодішнього життя нашого я взагалі не знаю людини, що надавалася б більш до такої роботи, ніж був Б. Грінченко. Коли ще можна було, нехай, одшукати рівного йому знавця мови, то робітника з його видержкою, роботящістю, пильністю, акуратністю, «робочою дисципліною», — а це ж при малому часі на роботу мало колосальне значіння — у нас другого не було. З широкою освітою, нехай і не засвідченою відповідним дипломом, з колосальним знанням української мови, з деякою практикою навіть у спеціяльно словарній роботі[1], Грінченко єднав те, що найпотрібніше було саме в такій роботі: виразисту техніку, пунктуальність у розробці, добросовістність, строгий метод у праці. Не дурно кандидатура його на редактора словника ставала й попереду; не дурно робота його знайшла такий прихильний присуд у експертів, найавторитетніших у нас філологів того часу. Деякі нотатки, що збереглися в наших матеріялах, показують, як пильно й педантично-акуратно працював Грінченко, і як він раз-у-раз вивіряв сам себе. Маємо тут — і реєстри використаних та невикористаних джерел, і записи присланного від ріжних кореспондентів матеріялу, і найдетальніші обрахунки у всяких стадіях роботи, і навіть свого рода цифровий щоденник, і всякі питання pro memoria, і цілі проекти розроблювання поодиноких слів. Ми вже бачили, як на самому початку роботи Грінченко зробив підрахунок матеріялу й часу і визначив собі щоденну, сказати б, порцію роботи, якої й додержував потім неухильно. Але не раз ще ця «порція» зазнавала перевірки і Грінченко робив для себе новий «рахунок роботи». І цей рахунок ріс, відповідно до того, як разгорталась робота й ширшали перспективи. 1 березня 1903 р. рахунок дав такий результат: «Треба що-дня робити 120 слів». 8 жовтня того ж року — «157 слів на день треба робити». 26 січня 1904 р. новий висновок: «173 слова на день». І Грінченко педантично робив, скільки з останнього підрахунку припадало. Всякий, хто мав з ним тоді якесь діло, пам'ятає його маленький кабінет на Гоголівській, ч. 8, завалений картками, зшитками словника, підручними книгами до такої міри, що й повернутись було буквально таки нігде. І в цьому кабінеті за працею, щоденно (крім неділь) з ранку до вечера, регулярно одсижував редактор Словника, і результатом була нова порція щоденно обробленого матеріялу. Як він його обробляв, про це свідчать оті чорнові зшитки, що усі збереглися в нашому матеріялі, — самий вигляд їх аж надто промовистий… Грінченко мав право сказати ті слова, що їх ми знаходимо в його передмові: «Переданный нам материал подвергнут был переработке по всем буквам и во всех отношениях: в виборе слов, об'яснениях, выборе и проверке текста при-
- ↑ У наших матеріялах збереглися сліди тієї роботи; належить вона до 1889—1890 р.р. і була доведена до літери Д; число слів сягало 16.000. Маємо список 113 джерел, з яких вибірав Грінченко слова.
двоє баба ворожила — або вмре, або буде жила». І т. д., і т. д. Особливо траплялось лихо з цитатами, перекрученими часто так, що й не впізнати.
