го прикрикнуть, погрозить. О. 1861. X. 39. Згрізнувсь пан на Кирика, тупнувши ногою: «А ти, каже, плут, п'яниця! я в тебе слугою?» ЗОЮР. II. 86.
Згрі́ти, рі́ю, єш, гл. Согреть. Та не вітер його не звіє, ні сонце його не згріє. Гринч. III. 488.
Згріша́ти, ша́ю, єш, сов. в. згріши́ти, шу́, ши́ш, гл. Согрешать, согрешить. Чоловік що ступить, то згрішить. Ном. № 99. Коваль згрішив, а шевця повісили. О. 1862. X. 34.
*Згрома́дження, ня, с. 1) Сгребание (сена, соломы). 2) Собирание, сплочение, соединение. Сл. Яворн.
Згрома́джувати, джую, єш, сов. в. згрома́дити, джу, диш, гл. Сгребать, сгресть, собирать, собрать. Він згромадив усі води у моря великі. К. Псал. 74.
Згрома́джуватися, джуюся, єшся, сов. в. згрома́дитися, джуся, дишся, гл. Сгребаться, сгрестись; собираться, собраться. Звелить — і суд згромадиться на злого. К. Іов.
Згроши́ти, шу́, ши́ш, гл. Обратить в деньги. Як їхатимуть вже відсіль на Капказ на житло, то сей садок згрошять. Черк. у.
*Згрубі́лий, а, е. Утолщенный. Сл. Дубр.
*Згрубі́ння, ня, с. Утолщение. Сл. Дубр.
*Згру́док, дка, м. Высохшая кочка, комок земли, лежащей на поверхности, на дороге. Желех.
Згрузи́ти, жу́, зи́ш, гл. — доро́гу. Размокшую от дождя дорогу испортить ездой, ходьбой. Так згрузять дорогу, що треба бичувать, щоб витягти воза. Черк. у.
Згрязи́ти, жу́, зи́ш, гл. = Згрузи́ти. Згряжена дорога. Черк. у.
Згу́ба, би, ж. 1) Потеря. Чия згуба, того гріха повна губа. Ном. № 7452. 2) Гибель, погибель. Оцей дощ — згуба. НВолын. у. На згубу людей не можно в завод гнати. НВолын. у. Це він робе мені на сухоту та на згубу. НВолын. у.
Згуби́ти, блю́, биш, гл. 1) Потерять. Лучче з розумним двічи згубити, як з дурнем раз найти. Пос. 2) Погубить. Ой стій, не топися, марне душу згубиш. Чуб. V. 212. *3) Згуби́ти кінця́. Потерять нить. Баба, згубивши кінця, й собі замовкла. Дн. Чайка.
Згуби́тися, блю́ся, бишся, гл. Потеряться. Лихе не згубиться. Ном. № 3229.
Згу́бний, а, е. Гибельный. *Про гнів заспівай Ахиллеса Пеліда згубний. Самійл.
Згу́да, ди, ж. Осмеяние, посрамление. Закохався я тяжко в тобі. Тепер я готов присягати, що не вийду з тої хати; нехай ведуть мене на згуду, а без тебе жити я не буду. Нехай мене виганяють, кийом боки облатають, а я буду з того сміятись. Гринч. III. 159.
*Згу́дити, джу, диш, гл. Осмеять, посрамить. Желех.
*Згу́джений, а, е. Осмеянный, посрамленный. Желех.
Згук, ку, м. Звук. КС. 1882. IV. 166.
Згукну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Крикнуть. Що ж, як він згукне нам отте своє «годі!» та й нагадувать не звелить? МВ. II. 110. 2) Позвать. Згукнув його, — він обізвався і прийшов до мене. Екатеринославск. у. (Залюбовск.).
Згу́куватися, куюся, єшся, сов. в. згукну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Перекликаться, перекликнуться. Ходять по лісу та згукуються, бо погубились. Лебед. у.
Згуля́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Прогулять без работы. Увесь день робить і часиночки не згуляє. Гринч. Ох рад би я, моя мати, середу згуляти. АД. I. 260. 2) Погулять. Ой ледащо невісточка, — не хоче робить: тілько спати та гуляти. Мет. 322. Скажи ти, зозуле, скажи ти, сивенька, хто в світі найлучче згуляє? Чуб. V. 487. 3) Поиграть, сыграть. А згуляєм, брате, в переваги? — Згуляєм! Ном. № 14095.
Згурти́тися, чу́ся, ти́шся, гл. Собраться вместе. Змиев. у.
Згуртува́ти, ту́ю, єш, гл. Сгруппировать, собрать в одно место. Згуртував людське поле, а своє все до села. Каменец. у.
Згу́слий, а, е. Сгустившийся. Желех.
Згу́снути, ну, неш, гл. Сгустеть. Пара від холоду згусне. Дещо. 89.
Згу́ста, нар. 1) В выраж. Зча́ста-згу́ста. Часто. Вх. Зн. 22. *2) Густо.
