ділі діждати, то пішла-б я до роду гуляти. Нп. 6) Коли-б. Пусть, чтоб. Коли-б же ви, воронії коні, а походу не сходили, як ви мою головоньку навіки втопили. Макс. 7) Коли́ ось. Как вот. Коли ось лежить дві дороги. 8) Коли́ не. Как. Кабан коли не розбіжиться з перестраху, коли (не) вдариться об дуб. Рудч. Ск. I. 23. 9) Коли́-не-коли́. Изредка. Сонце темніє в ряди-годи, коли-не-коли. Ком. II. 10) А коли́-то, *коли, *як-коли́. *Иногда, а иногда. Добрі люде її не забували: то стара тітка прийде, розважить, то дівчатка прибіжать нащебечуть, а коли, то й за собою витягнуть. МВ. 11) Коли́ ра́зом. Как вдруг. Живемо ми оттакеньки собі приязненько та любо. Коли разом я помічати стала, що Парася щось сама собі думає. МВ. *12) Коли́ це. Как-вот. Сидимо собі в хаті розбалакуємо, коли це і він увіходить. Пир. у., Конон.
Коли́ба, би, ж. 1) Пастуший шалаш. Желех. 2) Зимнее жилище древорубов-гуцулов; строится в форме восьмиугольника, без окон и потолка, с отверстием в верхушке пирамидальной крыши для прохода дыму. Шух. I. 173, 174. Ум. Коли́бочка. Добре тому то бог дає, що на горі конарь має, а в долині колибочку, серед села фраєрочку. Гол.
Колива́ння, ня, с. 1) Колебание, качание. *2) Колебание, нерешительность. Киев.
Колива́ти, ва́ю, є́ш, гл. 1) Колебать, качать. Стоїть дід над водою, коливає бородою. Ном., стр. 296, № 207. Верби та садовина поперехилялись через тини та коливають віттям, куди вітер віє. О. 1862. IX. 60. 2) Итти медленно; итти переваливаясь, *ковылять. Стара пані немов одужала: коливає з кімнати до кімнати, виглядає у кожне віконце. МВ. (О. 1862. III. 35). *Поколивав старець дорогою. С. Пальчик Звен. у. Ефр.
Колива́тися, ва́юся, єшся, гл. Колыхаться, качаться. Ой у полі билиночка коливається. Нп.
Ко́ливо, ва, с. Кутья, канун. Царство небесне, пером земля!.. (примовляють, як їдять коливо). Ном. № 252.
Коли́воро́т, ту, м. = Коло́ворот. Коливорот — ще й помальований зеленим — на ланцюгах ходив, обкований був. І на стовпі бляшане півпівника: куди вітер, туди й він обертався та чергинькав. Св. Л. 77.
Колиса́нка, ки, ж. = Коли́ска 1. Ум. Колиса́ной(нь)ка. В тих яворах висить скобойка, а в тій скобойці колисанойка, в тій колисанці сам милий господь. Гол. II. 41.
*Колиса́ння, ня, с. Колебание, качание. Сл. Нік.
Колиса́ти, шу́, шеш, гл. 1) Колыхать. 2) Качать в люльке. Теща дитя колисала. Гол. I. 43. Колисала мама сина, свого чорнобривця. КС. 1893. VII. 82.
Колиса́тися, шу́ся, шешся, гл. Колыхаться. Усе чутніш плескавсь та колисавсь Дніпро. МВ. III. 98.
Коли́ска, ки, ж. 1) Люлька, колыбель. Яке в колиску, таке в могилку. Ном. № 3212. 2) Качели. Хочете… гуляти, ідіть до колиски, та тілько сами не колишіться. Кв. I. 75. Ум. Коли́сочка. Мальована колисочка, засни мала дитиночка. Макс. (1849). 105.
*Колиско́вий, а, е. Колыбельный. Зверху ллється на покоси ніжна пісня колискова. Чупр.
Коли́сь, нар. 1) Когда-то, некогда, прежде. Була колись шляхетчина. Шевч. Колись і ти був в такій неволі, як ми тепера. Макс. Щоб народ дививсь та не забував, як колись за батьків та за дідів діялось. К. ЧР. 2) Когда-нибудь. Нароблять вони колись нам до сто чортів лиха. Стор. 3) Как-то раз. Колись прихожу, а він такий гнівний. Гринч.
Колиха́лочка, ки, ж. Та, которая качает колыбель (няня). І до печі куховарку найняв, і до пива пивоварочку, до колиски колихалочку. Чуб. V. 1122.
Колиха́ння, ня, с. Колебание, качание.
Колиха́ти, шу́, шеш, одн. в. колихну́ти, хну́, не́ш, гл. 1) Качать, качнуть, колебать. Як тії струни колихнеш. Руд. 2) = Колиса́ти 2. Прийшлося тещі зятнії діти колихати. Ном. № 4910. Там я буду ночувати, дитиночку колихати. Мет. 3) Качать на качелях.
Колиха́тися, шу́ся, шешся, одн. в. колихну́тися, ну́ся, не́шся, гл. 1) Колыхаться, качаться. Ой у полі билиночка колихається. Нп. Кладочка така
