Рюрика и Давида, виступив. Опісля в 1183. р. вибрав ся Игор по приказу Святослава против Половців, котрі-ж перед Русью біля ріки Хириі пустились на втікача. Два роки же пізнійше (1185) підняв ся він вже самохіть нового походу против того небезпечного ворога; однако той похід не вдав ся и послужив предметом ид написанью от-сеі повісті або пісні историчноі. Також в 1191. р. виіхав він против Половців из братом Всеволодом и з деякими иншими князями, та й загнав ся до ріки Оскола, але не смів тогді з ними бити ся.
Мабуть займав ся Игор також пізнійше важними справами Русі, але тому-що Київська літопись роком 1200. кінчить ся, читаємо в ній про сёго князя лише тую звістку, що він в 1198. р. по смерті Ярослава Всеволодовича на княжому престолі в Чернигові усів.
Игор одличав ся в загалі гарними свійствами душевними: не тільки бо був воівником славним, але любив також згоду и виповняв обовязок синовнёго послуху ид старшим князям. И так, коли Святослав роспочав війну-усобицю против Рюрика и Давида, сказав ёму Игор: „Отче! добро бꙗшеть тишина; но оже сꙗ ѹже не годило, но абꙑ нꙑ Богъ далъ, тꙑ сдоровъ бꙑлъ“ (Киівська літопись „Полное собраніе русскихъ лѣтописей“, II, 122. 123). Коли-ж єще додамо, що він був вельми гостинним, — що именно приняв у себе в Путивлі шурина свого Володимира, сина Ярослава, князя галицького, котрий будучи від отця свого прогнаним нігде в Русі не міг найти пристановища, — то справді мати-мемо идеал князя періода удільного. Не належить отже думати, що наш автор, будучи без сумнінья дружинником, по причині зависимості від свого хлібодавця прославив одного з молодших князів в повісті безсмертній, — Игор бо своєю личностью заслугугав безперечно, щоб піднести ёго по-над инших тогдашніх князів. Обравши же собі предметом війну Игоря с Половцями, міг автор перед очима читателя розвинути чудовий историчний образ Русі, почавши від щасливих часів за Володимира В., именно же міг с-поміж инших піднести тих князів, котрі на долю руськоі землі рішучий вплив заявили. А вже-ж треба признати, що жадна инша доба в историі руській не носила так явних знамен упадку державного в слідство усобиць
