— Пес — тільки пес! — мовив знову шинкарь. — Коли на пса звірятися, то вам до ранку й усю отару розікрадуть!
— А от я, — каже різник, — хоч і зразу об заклад піду, що до самого ранку з неї й однієї волосини не загине!
Так, слово за словом, й побилися вони об заклад на сто дукатів, що до півночі шинкарь віджене з отари двох найситіщих волів.
От і почав той шинкарь похожа́ти коло різникових волів. Але ж страшний пес раз-у-раз був у нього за п'ятами. Ходить за ним та так виразно гарчить, що бачить шинкарь: бути йому роздертим, коли хоч трішки до волів наблизиться.
Минула вже й північ, а шинкарь повернувся до корчми сам, та й мусів одлічити різникові сто дукатів по умові. А той лише на другий бік на лавці перевернувся, забрав грошики та й спав собі далі. Страшний же собака тихо сидів надворі.
От же шинкареві не давала супокою та пригода з програними грішми. Кортіло йому повернути свою страту: відогнати кілька хоч яких-будь воликів. Та тільки ж він і те добре бачив, який у різника пес, й потихеньку пильнував за ним неустанно, але ж нічого з того не виходило. Нарешті вранці, як різник вже добре виспався й пішов оглянути своє добро, готуючись до дальшої дороги, — Дунчо підбіг до свого господаря й почав лизати йому руку на знак того, що все, мовляв, гаразд. Різник гладив вірного собаку, що той так добре доглядав його майно вночі. А шинкарь все те бачив, і от тоді підкрався він потихеньку до череди з другого боку та й відлучив шість найситіщих волів. Погнав він їх до своєї обори, де переховував всякі речі, що крали його то-
