— Ну, чи відойде, чи не відойде, то инша справа, — відказує бабуся. — Але ж підіть лишень до третього села, а там живе його жінка — відьма. Плюньте перед нею тричі на землю та й скажіть, що б перевернулася вона сама на собаку так само, як ото йому поробила. От тоді й побачите, що буде!…
Немов би нічого на світі не сталося, варила відьма якесь своє коріння на старому таганчику, коли раптом відчинилися двері й — гульк! — просто в хату до неї різник! Не вклонився, не привітався, а тільки враз плюнув тричі перед бабою та як гукне:
— Бодай ж ти на пси зійшла, як свого чоловіка на пса перевернула!
І тої ж миті вибігла з хати на вулицю стара собака, а всі селянські собаки — за нею! Та й не знать, де й поділася!
Тим часом Дунчо знову став чоловіком.
Обдарував його різник багато, й жили вони вкупі ще довго. Одно тільки йому на згадку про ті часи й зосталося, що не мав він вуха, яке тоді лисиця йому відбатувала!…
Діялося це за старих часів.
Якось пішло собі яєчко світ-за-очі набіратись досвіду. От пішло воно в ма́ндри, а на зустріч йому віл:
— Куди це ти йдеш? — питає.
— Та йду по світах! — відказує яйце.
— Ну, то й добре, підемо вдвох, — каже тоді віл.
Пішли вони далі й здибали коня:
— Куди йдете?
