Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Був то цілком простий собі чоловік, в сіряку. Йшов він за свиньми й ніс в руках свого сіряка. Коли ж прийшли на місце, то він і каже слузі:

— Поклади їжу під деревом.

Зробили. Тим часом всі свині розбрелися — куди яка. Коли це почав подимати вітер, а потім з'явився трьохголовий змій та й говорить до того чоловіка:

— Певно, ти повинен бути дуже сильним, коли можеш стільки ззісти! Але ж, як і я все те поїм, то буду теж такий самий сильний.

І справді все поїв, все попив, та й упився. Коли ж він почав зп'яна хитатися, — підскочив той чоловік до нього та й одрубав йому всі три голови. Потім позганяв свині та й подався до мідяного палацу, який обертався на сорочачій нозі. Прийшов та й каже:

— Стій, каже, не обертайся: я — твій пан!

Враз той палац спинився й вийшла з нього баба. От пастух їй і мовить:

— Добридень, паніматко!

А вона йому:

— Ну, каже, коли б ти був не сказав мені: добридень, паніматко! — то я б тебе на порох би розтерла, але ж коли ти ото так до мене обізвавя звичайненько, то ходи зо мною до світлиці. Там за сволоком знайдеш мідяний прутик, а в стайні — троє коней. Коли тобі треба буде їхати, — торкни коня прутиком, то він полетить з тобою в повітрі.

Забрав пастух прутик і погнав свині додому. Жене він, а князь вже з вікна виглядає, бо ж кортить йому знати: чи той всіх свиней прижене, чи не всіх. Виглядали також і три його доньки. Полічив тоді князь свині, а й справді — всі до одної. От він і думає собі: ну, як же то воно може бути?!