їхав страшенно прудко, перевернув чимало возів, потовк жінок та дітей. Коли ж приїхав до лісу, то промовив:
— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання:
Що не скажу, нехай в мить збудеться!
А далі й проказує:
— Іди, сокиро, нарубай дров; а ви, дрова, в оберемки пов'яжіться, а оберемки на сани складайтесь!
І що звелів, так одразу все й зробилося. Тоді дурень сів на ґринджоли й вони побігли з ним до дому. Але ж у тім місці, де він наробив стільки гармидеру, — коли його угляділи, враз зо всіх сторін оточили, зтягли з саней, вхопили за волосся й почали накладати в потилицю. Спочатку дурень гадав, що то з ним лише хотять пожартувати, але, коли вже йому стало боліти, він промовив сам собі думкою:
— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання:
Нехай кожен дістане дровенякою!
І враз дрова зірвалися з саней і почали ходити по людських спинах так, що вся юрба ту ж мить розлетілась в ріжні боки. А дурень тим часом, мало не поміраючи зо сміху, поїхав далі своєю дорогою й швидко опинився на своїй печі.
З того часу далеко-широко пішла слава про Печивала і на нього ходили дивитися, ніби на якогось чудодія. Нарешті дійшла про нього чутка й до короля.
