лася вона, що їй в самотині тоскно й що не може вона обійтися без слуг, а до того ще їй дуже хотілося б побачити свого батька. От же другого дня вранці став через море криштальовий міст із золотими перилами та діамантовими сходами. І був той міст такий довжелезний, що доходив аж до замку королівниного батька.
Печивал вже був зібрався з королівною в дорогу, та якось раптом йому зпало на думку, що всі люде, як люде, а він сам — тільки дурень, й що була б велика йому ганьба, коли б він прибув так, як є, з королівною до королівського замку. От і надумав він, що вже, хоча б то було й в-останнє, але потрібує він ще й цього щучиного подарунку. От він і промовив:
— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання:
Нехай ту ж мить я стану розумним!
Ледве ті слова він промовив, враз став розумним і дотепним й тоді вже подався з королівною в мандрівку. Тим чарівним мостом прийшли вони до справжньої землі, саме до того місця, де жив королівнин батько. Прийшли вони, впали йому в ноги й просили про благословіння.
Ще ж того таки вечора відбувся щасливий шлюб; король проголосив зятя своїм заступником й впорядив урочисте свято…
Всі їли й пили,
Всі веселі були.
А я також там був,
Вино, як бугай, дув,
А все, що там дізнав, —
Вам по правді росказав!…
