красні панночки й питаються, чи не хоче він їсти, або пити, та й залюбки приносять. Однак, коли чи їжу, чи питво від них приняти, то доведеться неминуче загинути, бо й страва, й питво їхнє отруєно сонними ліками. Отож, коли хтось тільки спробує їхньої страви, то й двох кроків далі не зробить, — мусить спати. От тоді й біда йому від Яговинок!…
— Хто ж не схоче від них узяти ні їжі, ні питва, того вони просять, що б дозволив себе розчесати.
Але ж і те чесання так само страшне, як страшна і їхня страва, бо хто лише доторкнеться своєю головою їхніх колін, ту ж мить уже й засне. Ото ж багато людей так вони одурюють й забірають у них очі. Так само й бідолашний дідусь з тієї халупки позбавився своїх очей. Напевне й до своєї хати не потрапив би, сердега, як би його не довели кози, яких він потім по́мацки позамикав.
Ну, то Яначек кози відомкнув і погнав їх просто на пригорок, а вони туди й самі поспішали, бо пам'ятали, що вчора там добре смакували гарною пашею. Звісно, вони не тямили, яке нещастя спіткало там їхнього господаря.
По дорозі Яначек нарвав бадилля з ожини, бо чував, що кожна Яговинка ловиться на ожинину, коли людська рука на неї те бадилля кине. Добре тую ожину він приховав, а кіз вигнав на горку й пустив їх пастися до-схочу.
Довго, чи коротко, але ж ось він бачить, що наближається до нього якась чепурна дівчина. Ще здаля показує йому такі гарні яблучка, яких він — відколи й жив — ще не бачив.
„Ага“! подумав хитрий хлопчина. — „Чи ти часом не з тих клятих Яговинок? Тільки ж даремно ти на мене заміряєшся“!
