Сторінка:Сосенко К. Про містику гаїлок (1922).pdf/3

Ксенофонт Сосенко

Про містику гаїлок^[1]

Хто приглядався, хте прислухувався весняним гаїлкам, не забуде цього сильного вражіння, яке роблять вони. Бачиться якби могутню, імпо- нуючу струю, що пориває своїм живлом; чується сильний вираз мисли народньої, ділаючої на нас суггестивно. Видно наглядно якусь велику містерію релігійну і в ній щось правдивого, хоч таємничого й мало зро- зумілого. І бачиться, що сільський український нарід віддається цій мі- стерії якось страсно і без'опірно, та що не любить цього, щоб йому хто тут противився, чи авторитети христіянсько-церковні, чи місіонарі но- вокультурні. Бавляться на гаїлці діти, дівчата і молоде парубоцтво, але й старших тягне непереможно, не лише розіграна веселість їх діточок, не лише спомини славної молодости, але й сама річ, сама містерія. Тому й етнографи українські й чужі вже від сотки літ звертали пильну увагу на українські гаїлки, записували їх та студіювали. Мотивом містерій гаїлкових — пробудження й визволення природи з оков зимової мертвоти, весняне сонце, нове життя й тріюмф побіди життя в боротьбі з мертвотою. »Золотеє зерняточко«, що буде наново кільчитися й рости; »Сивії волятонька«, що підуть у поле орати; »Ярії пчолятонька«, що забренять до сонця, летючи за солодощами з нових квіток весняних; »Найкращеє дитятонько« — новонароджене! „Чиєж тоє дитятонько? — Панове й крілеве«. »В чім теє дитя ходить? — В сріблі тай злоті горить…«, »В золотій сорочині, в червоній запасчині« »На золотім кріслі сидить;« »Біленьке яєчко, червоне яблочко в руках держить«. Чудовий образ весняного життя. А в дитятку чиж не образ любого всім молодого сонця? Апосеред цього всього: знайкращії дівчатонька«, співаючі й розбавлені, персоніфікація жизнерадости! ¹

1. Грецьке: нопилноз = таємничий, містичний, що до містерій відноситься, та иротїдіа, таємничий обряд божества, або його свято; тайна, таїнниця святочна.