приятель наш Маркевич приїхав до нас помогти нам у цій справі. В результаті він купив собі чудову панську садибу майже в самім місті (Старий Город, Соборна ул.), а ми — дві десятини землі з садом і полем та з невеличким домом на 4 кімнатки. З того часу до смерти Ол. Ол. ми що-літа перебували там (1909–1915); туди лікарі завжди висилали Ол. Ол. на поправку, коли астма не давала йому закінчити виклади весняного семестру. Тихо, спокійно сидячи під високою черешнею, одпочивав Ол. Ол. і набирався нових сил на осінь.
Напроти нас жив дуже цікавий тип селянина-штундаря. Це була чесна працьовита людина з твердими євангельськими переконаннями. Він любив приходити до нас і в довгих монольоґах висловлювати свої погляди »на правду й неправду життя«. Від часу до часу до нього приїздили штундарі з сусідніх сел, вони вкупі читали євангелію, провадили реліґійні бесіди. А коли почалася війна, цей штундар відмовився йти в москалі і, хоч у нього була велика родина (жінка й пятеро дітей), він волів просидіти якийсь час у тюрмі, та не зломав своїх переконань. На примусові роботи ходив, але проливати »кров братів« не пішов. Так і випустили його з тюрми, бачучи його твердість. Це був добрий сусіда наш, на нього ми й покидали нашу оселю, як виїздили на зиму.
Гарної було коло нашої хати — поле, ліс, через нього дорога до Буга, сила квіток, ягід. Особливо гарні були вечорі. Сонце золотить поля і Буг своїми останніми проміннями, біло-рожева гречка ніжно, наче молоком пахущим, обливає поле, а по другий бік дороги — инші збіжжя стоять тихо й непорушно, де-коли тільки, від легесенького вітру захвилюються… Не побачити мені вже їх ніколи!
За півверстви від нас мешкав полковник Оберучев. До нього що-літа наїздило багато людей з Одеси, з Києва, і молоді, і старші. Його хуторець ховався в яру над великим глибоким ставом, в якому було дуже багато риби. В саду було багато овочевих дерев, тут хазяйнувала жінка Оберучева, яка жила на хуторі й літом і зимою. Це був центр поступового російського громадянства, дуже підозрілий для винницької жандармерії, в якому вона часом навіть переводила труси. До укра-
