стереженнях. Тогочасне гімназійне вчительство жило лише матеріяльними турботами та змаганням зробити карієру й дістати »Анну на плече«. Ці спостереження Драгоманова вилилися в відому в ті часи оперу »Андрішіяду«, по прізвищі Андріяшова, україножера, здається директора II-гої гімназії. Текста склав Драгоманів, музику підібрав Лисенко з усіх опер. Виходило дуже комічно, коли, зібравшись невеличким гуртком, Старицький, Русов, Лисенко, Драгоманів конспіративно співали всі ролі, представляючи ввесь час педагогічний склад тогочасний київської першої гімназії, що вела перед у цілій шкільній окрузі. Особливо кепкував Драгоманів із »Народного Календаря«, що його видав Андріяшів для так званого Юго-Западного Краю, в якому він хотів вислужитися перед начальством своїм москвофільством. Скільки до цього додавали епізодів про переслідування українського слова, якою іронією блищали тоді розумні очі Драгоманова! Але як часто серед сміху, жартів усіх охоплювала безсила злоба проти цих переслідувань! Вабила Галичина, де вже прокидалася національна свідома праця, майже без перешкод із боку уряду. Русов, Драгоманів і Лисенко вже мріяли про літні поїздки в »Европу«, мріяли увійти там у зносини з галичанами, із словянами.
Як оригінальна постать, виступав серед усіх цих високоталановитих людей Хведір Вовк, один із наймолодших між ними. Він стояв найближче до тогочасної української молоді, особливо був популярний серед дівчат, перших київських студенток публичних курсів, які спочатку провадили випадково (лєкції В. Шульгина з усесвітньої історії), а потім систематично з природознавства. Вовк теж був завзятий біолог і в той час захоплювався всіма галузями природознавства. Памятаю, як він водив мене на насип залізниці, що її тоді щойно будували через Київ з Одеси на Петербург. На цій розкопаній землі Вовк пояснював мені геологічний склад київських гір, а я цим дуже цікавилася, бо хотіла поставити природознавство в нашому садку дуже широко. Вовк мав гарне оригінальне обличчя з настовбурченим волоссям, темнокарими виразистими очима. Він належав до лівої конспіративної частини тогочасної громади. Старші трохи підозріло ставилися до його конспірацій, а він завжди глузував з боягузтва старших громадян.
