сковську молодь. Росте революційна хвиля серед москалів, захоплює й нашу молодь. Коли задля заробітку чоловік Русової поїхав у ніженський повіт, сама молода жінка, заробляючи тяжко лекціями музики, вечорами цілою душею віддається політичним справам. „Майже щодня збиралися в мене народовольці, пише Русова в своїх спогадах, — обмірковували пляни повстань, збирали гроші на політичних вязнів”.
Наступило те, що мусіло прийти. Зроблено трус, а хоч нічого не знайшли (а тоді якраз у неї була добре захована розібрана друкарська машина), С. Русову арештують. Вона мусить залишити дрібні діточки (синкові Михайлові було тоді три рочки, дівчинці Любі півтора). „Жах, що засвітився в очах мого сина, пише Русова, був тою першою іскрою, що зробила його на все життя революціонером”.
Після трьохмісячної тюрми Софію Русову звільнено за порукою й кавцією, і вона їде до Одеси, де перебував тоді її чоловік із діточками.
Втішилася таким гостем українська одеська громада, але тут знову трус і знову хоч не дошукалися захованої в колисці дитини забороненої літератури — знову арешт. В тюрмі молода мати тужить, цілими ночами плаче за дітьми. Надходять і сумніви, чи вона, мати, дружина, має право жертвувати спокоєм і щастям родини для Батьківщини? — Але любов до дітей і бажання для них кращої долі — кажуть Русовій, що вона стала на одиноко правий шлях, бо ж воля не приходить сама, її треба силою вибороти. Софія Русова не звертає з того тернистого шляху, на який вступила. Життя її дальше — це або тюрма, або перебування під наглядом поліції, що гонить її з місця на місце, як тільки спостереже, що ясна постать великої патріотки, як світло в темряві, притягає до себе найкращих дітей переслідуваної нації.
Прийшлося сидіти в тюрмі й тоді, коли під серцем своїм носила сина свойого Юрка. Сиділа не один раз одночасово з чоловіком та старшим сином Михайлом. В тюрмах же писала часто й книжки для любих своїх діток, хоч вязнили її нераз з простими злодійками та повіями. Ніщо не зломало її віри в слушність справи, ніщо не захитало любови до неволеного народу.
Коли одного разу поїхала після тюремної каторги відпочити до чоловічої сестри в панський двір, де „селян і на обрії не було видно, як сама каже, то це панське життя
