Павлусь був син сусіди шевця, хлопець літ чотирнацяти. Він не раз допомагав батькові Юрка чи дрова рубати, чи двір вичищати. Мама любила Павлуся, мала його за чесного, працьовитого хлопця. Мама одкрила очі й побачила свого Юрка з таким жадливим проханням у всьому обличчі, що не знала, як йому відмовити.
«А може на дворі холодно?» спробувала вона протестувати.
_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_05.png)
«Ні, мамуню, я дививсь на градусник, тільки 4° ступня», молив Юрко, нетерпляче поглядаючи у вікно з острахом: а що як Павло вже пішов?
— «Іди, тільки щоб ти за півтори години повернувся, мій любий», ласкаво сказала мама, глянувши на свій годинник, «щоб на обід не спізнився».
Мамина ласка пройняла Юрка, він захоплено крикнув: «Мамуню, спасибі, я повернусь, ми тільки трохи в лісі перебудемо», чмокнув мамину руку й вилетів з кімнати.
