ж ніяких цибуль не мають, я їх сама викопувала аж до кінця коріння.»
«Це дуже цікава квітка», казала пані Маруся: «з московська звуть її мати й мачуха, а по нашому царь-зілля. Своє російське назвисько рослина носить через те, що в неї верхній бік листа голий, гладенький, а спідній поріс волоссям. Ця квітка росте на відкритих луках, на які сонце просто ллє свої гарячі проміння.
_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_33.png)
Царь-зілля, має запас харчів у корняку.
Щоб захистити листя від занадто сильного випарування, рослина одягає їх волоссям, і одягяє саме нижню сторону листа, на якій лежать вусточка, якими рослина дише, цеб то вбірає в себе повітря й випарує лишок води, який коріні висмоктали з землі. Царь-зілля, теж одна з перших весняних квіток. Бачите, вона ще не має листя, а які пишні жовті квітки має її стеблина! Листя розвинуться пізніш, коли вже прив'януть квітки. Уся стеблина, як ви бачите, вкрита червонуватою лускою, й вона, як ви, Катре, може й сами помітили, далеко тягнеться попід землею, а уже з тієї стеблини відділяються окремі довгі тонкі корінці — цей нижній кінець стеблини дуже товстий та грубий, а верхній свіжий піднімається понад землею — несе на собі квітки й листя. Можна впевнитися, що це не корінь, бо з коріня не виходять листя, а тут по всій стеблині, мов луска, сидять дрібненькі листки. Бура підземна частина стебла зветься корняком, він і дає царь-зіллю перший весняний харч. Такий самий харчовий корняк має й наша улюблена квітка — запашна фіялка — ми ще дуже мало їх знайшли, бо мало
