лин звідти почувся голосний крик і плач одної з малих дівчат. П. Маруся кинулася туди, щоб дізнатися, що сталося: діти стовпилися коло Марьянки, яка терла пучками очі й гірко засоромлено плакала.
«Ой, ой! дуже болить… дуже…» вимовляла вона, наче виправдуючи свій плач і силкуючись всміхнутися, коли до неї підійшла п. Маруся. На землі лежала догори животом жабка з яскравими жовтогарячими плямами на череві.
«О, моя дитино», весело промовила п. Маруся: «ти не маєш чого мені поясняти — я вже все знаю. Ти зловила жерлянку[1], а вона перелякалась та з своєї спини, або з верхньої частини ніг випустила піну, а ти не помітила її на своїх пучках тай узялася за очі — правда? А ця піна дуже пекуча — і тобі дуже болить. Нічо̀го, ходім до чистої водички, то я тобі очиці промию.«
«Пані Марусю«, озвалася одна з подруг Марьянки, «а вона не осліпне?»
»Ні, жерлянка не така отрутна, ви візьміть її до нашого акваріума. А поки я промиватиму очі Марьяні, станьмо тихо-тихо коло ставка й придивімося, як там іде життя, коли ми ніко̀го не лякаємо.»
Діти стали над водою. Тихо хитався сухий очерет невеличкою купою високих стеблин. На одній з них тихо співала маленька пташка-очеретянка. У воді нерухомо сиділи жерлянки й зелені жабки, висовуючи иноді з води свої ніздрі, щоб набрати повітря. На воді бігали водомірки, плавали личинки жука-водолюба, які хапали з усіх боків живу здобич. Поміж чорним торішнім листям лазили, як ящірки, ириці або тритони… Дітям пощастило побачити, як самчиха приліплювала яєчко під листочком водяної рослини. Самці з яскравими жовтогарячими плямами на черевці й блакитними
- ↑ Або кумкавку.
