«Ось його гніздо«, сказав він. нахиляючись над невеличкою діркою в землі. Всі троє нахилились. Ямка була дуже затягнена павутинням, але така вона була непомітна між грудками сірої землі, що в неї дуже легко могли скакати й цвіркуни й польові коники, що звичайно одразу й провалювалися в темну оселю хижого господаря.
«Він більш за все годується кониками та сараною», казав чабан. «Така в нього отрута міцна, що одразу вбиває сарану, вип'є з неї кров, висмокче її, тоді викине геть далеко останки, полагодить своє павутиння й знову чекає на нову здобич. Я вже до нього добре придивився», казав чабан: «кожого літа 2–3 вівці вже конче пропадуть від цього злодія.»
Тимчасом п. Михайло наготовив невеличку пляшечку з формаліном і паличкою роскопував ямку павука. Скоро всі побачили його: в глибині своєї оселі він сидів чорний, волохатий з блискучими очима. П. Михайло ловко ухопив його за лапку пинцетом і одразу всадив у пляшку. Юрко побачив звичайного в наших степах, дуже отрутного, так званого Чорного павука. Він нагадував трохи відомого страшного тарантула, але був меншого зросту й отрута його була слабіша.
Чабан звернув увагу Юрка на щелепні вуси павука: на кінці їх мався невеличкий пазур, що їм павук убивав свою жертву. З пазура витікала отрута просто в рану, яку робив павук цією зброєю.
«А чим він свою павутину робить?« запитав Юрко, — і батько пояснив йому, що на задньому кінці тіла павука є безліч бородавок, з яких виступає завжди по волі павука такий плин. На повітрі він одразу застиває в тягучу, суху, тонесеньку нитку.
«Я тобі дома покажу ці бородавки в таке шкло, що усе збільшує. Їх буває звичайно 6, лежать парами на черевці павука. Але у деяких павуків, нап-
