показати йому дорогу до шановного життя, що б добрим правом, нравити нашого стану виходців, перед другими націями в вільні Америці. Чим тільки я думав і думаю тепер, — ми скасуєм царський деспотизм над нашим народом дома: „шановними товариствами на чужині“. Царська управа хоче доконати людей по світу, що русский чоловік не може жити нігде без царя і кнута.
Декабря 14, 1807 року, ми виходці в Сан-Франціско, скільки я спіткав йіх, основали „Товариство декабристів“, — на споминку декабря 14, 1825 року в Россіі. (Начальник декабристів Сергій Трубецкий, в Киіві, іюля 12, 1857 року, держав мене за руку; я чув на собі його хиротонію і бачив в його очах благословеніє на мене). Президентом цього товариства ми вибрали капитана Іларіона Архимандритова, секретарем Александра Ростовцева, казначеєм Григорія Греговича.
В цей час я охрестив скільки славян і греків. І все це зробилось звістно в С. Петербурзі. Гончаренко в Сан-Франціско збудував друкарню, товариство і будує еретичну церків. Василій Кельсієв, мій товариш рефюже в Лондоні, в цей час вернувся в Россію, і бігав кождий день, в С. Петербурзі, в III Отдѣленіе, що Гончаренко з Поляками в Сан-Франціско гарматує байдаки плити в Сібір, робити революцію, і хоче-прохає 25,000 рублів на його чумачество. Князь Горчаков знав мене лично і шанував мене, і сказав при князі Гагарині, первому секретарі в Атенському посольстві, котрий був на тий час в С. Петербурзі: „як би Гончаренко не був священником, я дав би
