Люде, гонимі з єдноі сторони в другу, втікавші на нову землю, хватали з собою: одежу, кухарство, господарство і звичаі. Літа пройдуть, і моі сусіди — тепер маленькі діти, скажуть кому небудь: як я баштани розводив, пасіку держав, мед киіво-печерсьский варив, і вчив дітей мед пити і Бога хвалити, за ту неньку стареньку, що іх научила пить, по маленьку.
Очистив я каміння скільки сотень возів, це люде зобачать. Як прихворував, не йшов до ліжка рухляти, а йшов камінне ломати, або дрова рубати: ця праця і віра робили мене здоровим, що ліпше життє людям буде після мене, бо на цю віру чоловік виродився.
Моя Ненька Украіна і джерело козацтва, якоже финикс, воскресне на добро людям, на вічну правду і волю. Поляки пекли нас живими, і тепер печуть іх москалі; незабаром весь світ встане: згубити і великого і малого і имя московске — варварів-людоморів, з лиця землі. З цею вірою я в останній раз закрию моі очи, і зіпну на віки.
