оддав свою парафію за дочкою. Він був вдовець, і постригся в чернеці, його перейменували Анастасієм; він був митрополитанським економом 1830 p., при митрополиті Евгеніі в Киіві, і вмер игуменом Виноградського манастиря, в 1858 р. Жив 107 літ.
Як я був хлопцем пяти літ, дід Герасим прийіхав до нас і заставив мене читати Часловець. Я читав борзо. Столітні очи заплакали над моєю головою: „дитя моє, ти будеш перевертнем! Камянецькі люде вільні козаки!“ Ця річ глибоко запала в мою душу, я іі добре заховав, і ніколи не полузив іі.
Ще раз, я бачив діда Герасима, як я був семи років, і ніколи не бачив його більше.
Моєі матері рідня, по матері Богуни, старожили киівські на Глибочиці. Мій татко змалжався 1820 року, і я був йіх первородний син.
Родився августа 10, 1832 року, і наречен Андрей, во имя св. мученика Андреи стратилата. Після мене ще родились: син Василій, дочки: Евдокія, Марія, Александра і син Петро.
Сентября 1, 1840 року, мене опреділили в киівську бурсу.
На святки і на вакаціі, завше брали мене до дому. На вакаціях я надивився, як поляки-пани обходились з нашим православним людом; як на панщину гонив дівчат вражий соцький, і як бив йіх батогами. Дуже жаль мині було, бо я бачив щирих і прихильних меж ними.
Я думав: „ми всі вийшли в світ єдною дорогою, і одійдем єдною-же дорогою. На що пани? Всякий чоловік повинен працювати на
