здоровля. Тай лихі люде не давали йому спокою. Він помер в 1873 році в нужді, не маючи й сорок літ.
Писав він богато. Складав любовні пісні, що тепер скрізь співають ся, як: „Повій, вітре, на Вкраїну“. Писав поклики до бою з ворогами, що присіли як саранча нашу землю. В віршу „До України“ пише Руданський, щоб Україна скорше гукнула на своїх дітей, нехай вони йдуть Неньку визволяти:
Тоді вже нас не забудуть
І московські внуки,
Бо кров за кров катам нашим
І муки за муки.
Крім того писав Руданський історичні поеми про українських гетьманів, як „Мазепа“, „Павло Полуботок“ і другі; також перекладав чужі писання на нашу мову. Та найбільша його сила і слава в співомовках, з яких дещо подаємо в цій книжочці. Це є смішні, короткі оповідання з нашого народнього життя та з життя чужинців, наших сусідів: Москалів, Ляхів, Жидів, Німців, навіть Турків.
Не лише для сміху писав Руданський веселі вірші, співомовки. Майже в кождім з них є якась правда, якась глибока гадка. Написані співомовки дуже вдатно прекрасною українською мовою та легоньким віршом.
Нашого селянина-мужика та його життя Руданський знав і любив. Богато народних байок і приказок переспівав він у своїх веселих віршах. Богато знов з його співомовок
