центраційних таборах. А всеж цей лихом недобитий народ мучеників однодушно вхопився у падолисті 1918. р. за оружжя, коли польська забірна рука простяглась по його рідну землю. Була це свята війна для цілого українського населення Галичини. Хоч недоставало оружжя, муніції, одягу, чобіт, технічних і медичних засобів, боролася ця одна десята частина українського народу цілих три чверті року успішно з цілою Польщею, підпираною силами Антанти матеріяльно й морально. Щойно тоді, коли виставлена й озброєна Антантою, головнож Францією, армія Галлєра, ударила з фронту, а румунська армія з заду, мусіла геройська армія української Галичини податися (в повнім порядку до речі сказать!) за Збруч. (Зараз таки пішла на другий фронт — протибольшевицький!)
Дотеперішні воєнні успіхи Поляків проти Українців пояснюються не тільки видатною поміччю зі сторони Антанти, але також тим, що Конґресівка є одним з нечисленних країв Европи, котрого людський матеріял війною майже не був порушений. Московські військові власти могли стягнути з Конґресівки тільки малу частину запасних, решта остала дома й могла бути 1919. р. з поміччю Антанти зоружена й ужита до здобуття західних земель України. Ці землі (Холмщина, Підляшшя, Полісся, Во-
