Дністер, Сян, Вепр, Буг, Припять з Вислою й Німаном. Ця пригідна обставина не мала досі ніякого особливого політично-ґеоґрафічного значіння. Хоч і відчиняла вона широко ворота західно-европейським впливам, та при цих воротах стояла Польща, яка показалася доволі мало надійним культурним посередником. Багато більші є дотичні можливости в будуччині, коли модерні шляхи внутрішньої плавби получать українську водяну сіть з Балтійським морем і з річно-каналовою системою Німеччини. Тоді відживе напевно „путь із Варяг в Греки“, мабуть з усіми політично-ґеоґрафічними консеквенціями.
Цілком не припадковий є знаменний факт, що Україна не має ніяких гидроґрафічних сполук із Північним Сходом, із Московщиною. Ґеоґрафічна самостійність України супроти Московщини виступає тут дуже виразно. Природа вказала Московщині цілком инші гидроґрафічні шляхи, як Україні. Тільки ріка Дін, що перепливає через молоді (зглядно) колоніяльні землі, заселені посполу Українцями й Москалями, творить виїмок від цього закону.
На ще одну прикмету української річної сіти мушу тут звернути увагу. Всі головні ріки України стремлять концентрично до Чорного моря й розгалужуються до нутра
