або й унеможливив зрозуміння його думок та приєднання прихильників.
II. Щодо обєктивних закидів роблених Кулішеві, то при новому розгляді одна частина їх стратить усю стійність ізза цього, що вони типові прояви всього українського громадянства в даній фазі його національного розвитку і що майже ніхто з сучасників Куліша не вільний вповні від тих знамен часу. З окрема це належить до питання про українсько-московські взаємини в минулому і сучасному: виявиться, що українське русофільство не патолоґічна реакція проти своєрідного національного духа, тілько розвиткова фаза цього останнього, за яку нікому не слід докоряти.
III. Друга частина Кулішевих „гріхів“, — себ-то та, яка в української історії після княжих часів бачить перевагу неґативних, руїнницьких сил і змагань; яка довела поета до погляду про „політичну нікчемність України“ і до горячих протестів проти ідеалізування нашою інтеліґенцією історичних і насаджування сучасних анархістичних й антикультурних інстинктів серед доброго, здібного і трудящого народу — ця частина мусить бути переписана з пасивів Кулішевого балансу в активи.
14. II. 1922.
